Logo

Айдар батальон
м. Київ, Харківське шосе, 156 [email protected]
+38 (044) 33-88-421, +38 (063) 678-44-86, +38 (067) 537-76-44

10342988_534072753401383_3277555837936680276_n

Правда «Айдару».

436 Просмотра(ов) / 09.02.2015

Поки воїни добровольчого батальйону «Айдар» гинуть захищаючи країну на Сході від загарбників та терористів, «воїни пера» у самому серці України, у Києві ведуть абсолютно дивну та з точки зору будь-якої етики, відверто «замовлену» інформаційну війну проти добровольців.

Батальйон «Айдар» визнає, що вести хроніки подій та виписувати гарні піар історії про себе в нього не було часу, оскільки в країні війна, але все ж таки хочеться розставити крапки над «і» та надати офіційний, остаточний коментар на деякі, абсолютно абсурдні та нажаль непрофесійні як для такого рейтингового видання, яким є «Українська правда», коментарі у бік першого добровольчого батальйону.

Коротко про останні події з життя батальйону «Айдар» та його бійців.
Віднедавна про батальйон «Айдар» почали судити не по його перемогам, чи по тому, як він мужньо тримає позиції на передовій, втрачаючи щодня життя справжніх героїв, а зі слів таких людей як Олександр Золотухін та його товариш — пан «Тор», або той самий Максим Козуб, який нещодавно вдарив по обличчю прес-секретаря «Айдару», від чого в нього знову тріснула кістка у ще незагоєній руці. Окремі судження про батальйон породжує російський запроданець, людина призначена Міноборони України, яка в основному перебуває в тилу батальйону «Айдар» за 70 км від передової (м.Щастя) – ТВО комбата — пан Пташник. Отож по порядку.

Трохи важливих деталей. Пан Золотухін за увесь період перебування у «Айдарі» — а це неповний місяць – набрався значного досвіду партизанських дій, суть яких – в ухилянні від бойових завдань будь-якою ціною. Пан Золотухін відверто не може назвати імені командира під керівництвом якого він «відважно воював із сепаратистами».
Прийшовши на запрошення командира Динаміта (нині вже покійного), після першого ж свого бою він «вимушений» був шукати собі новий підрозділ. Надалі пан Олександр, позивний – «Аргумент» — діяв розважливіше. Півтора тижні він відверто відмовлявся виходити на бойові виїзди, проголосивши себе до усього снайпером, та згодом просився перевести його під керівництво Бункера, що командував складом, але отримав відмову до завершення ротації бійців. «Ми добровольчий батальйон, а тим більше — у розвідці ми нікого не змушували. Інколи боєць відчуває, що потребує відпочинку, чи з інших причин. Це ж війна, тут такого надивишся. Не кожна психіка витримає» — зазначає командир 2 взводу першої роти з позивним «Адвокат». Не знайшовши собі безпечного місця на передовій через 2 тижня «боєць залишив пост, і самовільно подався до Половинкіно», де згодом тісно затоваришував … із паном Козубом, який давно там «відпочивав» разом із паном Пташником. Напевне, мали спільні теми та інтереси.

Життя у штурмовому батальйоні пробудило у Агрументі оратора, «тактика та великого критика». І всю свою енергію і запал Золотухін направив у соціальні мережі, де ніхто і ніколи не зможе перевірити його реальну репутацію. Адже Фейсбук та передову у місті Щастя розділяють невимірні відстані.
Ті ж командири, що залишилися у Щасті – ніколи не бачили Олександра у лавах своїх бійців.
Це перша крапка над «і» від батальйону «Айдар».

«І таких «видатних бійців» за час існування батальйону було десятки. Їх потім виловлювали зі зброєю у мирному тилу та передавали військовій прокуратурі, яка сьогодні вже розслідує 13 таких справ» — коментує ситуацію Сергій Мельничук.

Не краща ситуація сьогодні і з питанням псевдо-волонтерів! Батальйон «Айдар» викривав та буде викривати подібні злочини! Неодноразово на передову та особисто до комбата Мельничука приїжджали псевдо- волонтери, які просили поставити печатку у документи з переліком допомоги, яку вони не надавали. Звісно, що у цьому їм було категорично відмовлено. Логічним здається те, що після таких відмов превдо-волонтери, боячись розкриття своїх злочинних дій, шукали союзників та активно розпочинали критикувати командування батальйону. Можливо саме тому у подальшому виникла ситуація зі зміною печатки, яка насправді нікуди не зникала! Комусь стало вигідно співпрацювати і з подібними злочинцями. Мова йде знову ж таки про ТВО комбата Євгена Пташника. Про нього ми ще згадаємо тут неодноразово.

Перейдемо до наступної крапки. Максим Козуб за два місяці служби у тилу батальйону, на Половинкино, зарекомендував себе як нормальний боєць, який після отримання поранення та тривалого перебування поряд з Пташником, заробив «дивну нетерпимість» до батальйону. А саме до його найбільш боєздатної частини, розташованої у місті Щастя. Що і проявив під час пікету під Міноборони. Відважний бієць, із пораненням, зіткнувся у «нерівному бою» … з тендітною дівчиною, прес-секретарем батальйону «Айдар», Юлією Євдокімовою, від чого в нього знову тріснула рука. Бійці «Айдару» вимушені були вгамувати неадекватного бійця аби уникнути провокацій та доправити його згодом до найближчого відділку.
Після інциденту з паном Козубом з’явилися невідомі люди у камуфляжі, охочі ініціювати штурм Міноборони, а заодно — і адміністрацію Президента. У обох випадках айдарівцям вдалося втримати порядок та не допустити провокацій. Айдарівці завадили штурму Міноборони, та надали вчасно офіційну позицію щодо того, що не мають ніякого відношення до пікетування «Батальйонним Братством» Адміністрації Президента, яке відбулося наступного дня.

Таким чином ми підійшли до третьої крапки над «і». Під час протестів «айдарівців» проявилися й інші «друзі» батальйону, наприклад, 8 сотня афганців, яка представила себе «Айдаром». На сьогодні, пана Сергія Зілова офіційно проінформовано про те, що у подальшому так не варто робити.
Представники «Батальйонного Братства» пікетували Адміністрацію Президента, видаючи себе за бійців добровольчих батальйонів, у тому числі й «Айдару». Така «мімікрія» пояснюється статусом та високими здобутками батальйону «Айдар» на лінії фронту. Та якщо айдарівці мають чіткі вимоги до Генерального Штабу, то «ББ» залучає своїх учасників до участі в екшені цілком провокативного змісту, що, власне, від початку дискредитує їх організацію.

Четверте, досить суттєве уточнення. Варто згадати про товариша пана Козуба – Євгена Дикого. Женя, привівши з собою сотню бійців з Майдану, був призначений відповідно їх командиром. Але за спробу вивезти зброю із зони АТО Дикий свого часу просидів місяць у слідчому ізоляторі, про що є купа документів. Після тривалого слідства був взятий на поруки комбатом, і у званні рядового повернувся на фронт.
Та вже у перших боях Євген проявив себе не придатним для такої відповідальності, і першу роту очолив її теперішній командир із позивним «Зола». Повоювавши кілька тижнів, Євген вирішив з кількома товаришами полишити батальйон. Добровольців ніхто не примушує воювати, усі діють по совісті та за покликом серця. Полишаючи фронт, Дикий прихопив з арсеналу «сувеніри» — по автомату на брата, та ще й торбу гранат. І це у той час, коли з озброєнням питання стояло дуже гостро.

Компанію крадія взяли на одному із внутрішніх блокпостів. Мельничук особисто визволяв командира-невдаху. Взяв його на поруки, під особисту гарантію – щиро повіривши у каяття останнього. На що Женя поклявся виправитися та кров’ю обіцяв змити ганьбу. Своєї обіцянки дотримав, і через пару тижнів після поранення був відправлений на лікування.
Після цього кар’єра викладача біології в «Айдарі» завершилася, проте, як і у пана Козуба, розпочалася у мережі ФБ. Звідки така озлобленість та ображеність на Мельничука? Звідки стільки жовчі у постах? Мабуть, тому, що не визнали талантів Євгена у батальйоні. А от в Інтернеті визнали – навіть Українська Правда з’явилася серед вірних шанувальників та читачів. Дуже прикро.

Хочеться дати добру, щиру пораду колегам — дописувачам, а ще точніше – звернутися із проханням від усього батальйону «Айдар» до журналістів. Пам’ятайте перше правило журналіста, а тим більше – редактора: завжди звертатися до першоджерел, перевіряти альтернативні джерела та частіше уточнювати інформацію! Адже у час тотальної інформаційної війни така нерозбірливість може коштувати не просто репутації, а навіть чийогось невинного життя. Бійці, читаючи дезінформацію, яка розповсюджується через такі медіа з опалу на передовій, щодня втрачаючи побратимів, можуть заразом втратити й бойовий дух, за рахунок якого ми ще не втратили Сходу нашої неньки.

Не можемо оминути й п’яту крапку над «і». Останнім часом нас дивують заяви знаного радикала Ляшка, певною мірою схильного до драматичних жестів. Адже усім достеменно відомо, що минулі вибори до ВР базувалися на використанні «фронтовиків», які тягнули на собі решту партійних списків. Савченко, Семенченко, Береза… Мельничук. Звідси абсолютно зрозуміло та очевидно, що співпраця командира першого добровольчого батальйону «Айдар» Мельничука та Ляшка могла бути виключно ідейною та поєднаною спільною патріотичною риторикою про звільнення української землі від російських окупантів.

Пан Ляшко, відверто кажучи, «в’їхав» у Раду на крові айдарівців. Оскільки саме тоді проти Ляшка в медіа розпочалася масштабна інформаційна компанія одного з олігархів, зокрема на каналі 1+1, рейтинги партії та її лідера шалено падали. Проте, пан Олег таки зміг пройти до Ради, і що найцікавіше, найкращий результат партія радикала здобула у тому місті, звідки родом Мельничук.
Подальша співпраця продовжувала базуватися на спільних патріотичних поглядах. Сергій Петрович ініційованими законопроектами захищав інтереси добровольців, Ляшко – отримував образ, популярніший за іржаві вила і примітивну вимову. Хоча, поклавши руку на серце, Мельничук, останнім часом, неодноразово висловлювався щодо нещирості «великого трибунного оратора». Адже не вкладається у голові, як після запальних патріотичних «проповідей» та закликів з трибуни людина йде залою, відверто та підло заграючи з опозицією та потім обіймаючись з нею у кулуарах.

Перші розмови про вихід з блоку почалися тоді, коли Мельничук відверто заявив про те, що люди Ахметова пропонували йому великі гроші за зраду та відведення бійців від ТЕС у місті Щастя. Цілком ймовірно, що «партійні касири» не зовсім розуміють, що таке гідність та честь бійця, принципи та справжні патріотичні переконання. Тим більше їм не зрозуміти, скільки крові та життів вже покладено за те, аби втримати агресора на Сході. Такі святі речі не продаються ні за які гроші. І якщо Мельничук єдиний у партії з такими цінностями та переконаннями, то, скоріше за все, Ляшко для фракції підписує «смертний вирок»… адже у його патріотичну риторику більше ніхто не повірить, тип паче якщо вона проти патріотів, які боронять Україну. Таке враження, що політтехнологи Ляшка втомилися, або просто поїхали у відпустку.
В унісон Пташникам, Ляшкам, та усім вище переліченим «друзям» ходить по телеканалам та відспівує пан Золотухін.

Зокрема, відвертою дезінформацією та провокацією була інформація, озвучена ним на Громадському ТВ про те, що бійці «Айдару» дуже хочуть на ротацію, але їх наче не відпускають. Це суцільна маячня, оскільки батальйон «Айдар» не залишить місця своєї дислокації та таких заяв серед бійців не було. Днями ТВО комбата Пташник теж намагався провести ротації самостійно серед взводів, та йому це не вдалося. Це говорить про продовження намагань дискредитувати «Айдар» та здати Щастя разом з ТЕС. Цілком ймовірно, що у всієї цієї банди один і той самий спонсор.

Після того, як перший командир «Айдару» Сергій Мельничук пройшов до Верховної Ради, ним та його законотворчою командою було розроблено та подано 12 законопроектів за якихось неповних два місяці! Законопроекти, що крок за кроком дозволяють вирішувати проблеми, породжені війною. Ініціюються закони, що захищають інтереси добровольців. Закони для побудови дієвої територіальної системи захисту кордонів за швейцарським зразком. Найближчим часом буде проведено додаткову інформаційно-роз’яснювальну роботу по усім законопроектам, для того, аби люди могли оцінити, яку велику роботу зараз робить комбат для тих родин, сини та чоловіки яких воюють, для тих, хто втратив своїх рідних у так званій АТО. Ці проблеми накопичуються з кожним днем, підіймаються юристами батальйону «Айдар» у судах! Хтось має підготувати їх вирішення у воєнний та повоєнний час.
Мельничук самовіддано робить те, заради чого прийшов до Ради. Чому туди прийшов Ляшко нам, нажаль, невідомо.

Дехто закидає батальйону «Айдар» та тим бійцям, які час від часу перебувають у Києві про те, що вони мають бути на передовій, а не в Києві під Міністерством Оборони України. Хочемо з усією відповідальністю заявити про те, що сьогодні у Києві проходить такий самий важливий фронт боротьби, як і на Сході! Дії саме цього провладного фронту призводять до більшості смертей на передовій! Юридичні махінації призводять до того, що добровольці не можуть отримати статусу бійців, та, як наслідок — вчасної компенсації чи допомоги. Саме ворог, який сидить у Києві жорстоко та цинічно маніпулює цією війною і йому потрібно давати гідну відсіч! Тому батальйон «Айдар» воює як на передовій фронту, так і на передовій у Києві, усвідомлюючи всю ситуацію та її наслідки у найближчому майбутньому. Саме тому Мельничук залишається депутатом, розуміючи та відбиваючи загрози, які щоденно нависають над добровольцями. Проте, як вже всім відомо, днями він перебуватиме у Щасті для того, аби розставити усі крапки над «і», відновити славне ім’я батальйону з тими бійцями, з якими воював пліч-о-пліч з перших днів, з якими прийшов на фронт, які довіряють йому найдорожче — свої життя.

Можна ще довго по кожному пункту неправди, опублікованої в Українській «Правді», коментувати, проте звертаємося до усіх з проханням. Слухайте свого серця, і користайте мозок! Збирайте факти та дошукуйтесь першоджерел. Перевіряйте інформацію та ставте усе під сумнів! Адже хто сумнівається, той мислить! Тільки так ми переможемо на передовій фронту, а ви переможете на передовій інформаційного простору де за шалені гроші знищують та дискредитують найкращих.

Окремо, наостанок, хочемо подякувати нашим волонтерам, тим, хто, не зважаючи на все підтримує, поважає та надихає «Айдар». Тим, хто не зважаючи на зрадницьку діяльність Пташника, який дав усний наказ стримувати усі гуманітарні та продовольчі вантажі для бійців у Щасті, відправлені не лише волонтерами, а й самим Міністерством оборони України, все таки прориваються на передову. Страшно уявити, якими наслідками можуть завершуватися такі зрадницькі дії, якщо їх вчасно не викрити та не припинити. Ми знаємо приклади, як, дякуючи діям Пташника, хлопці ділили банку тушонки на два дні, і ми не подаруємо цього. Найближчими днями буде розіслано депутатські запити з цього питання та ініційовано проведення ретельного розслідування для притягнення винних до відповідальності.
Низький вам уклін та подяка, дорогі волонтери, адже тільки завдяки вашій підтримці ми вистояли, вижили, і продовжуємо боротьбу.

Перемога вже близько. З нами Бог!

Поділитися з іншими: